В одній книзі вміщено два романи, відзначені в 2014 р. найвищою – Національною премією імені Т. Шевченка.
Читаєш «Криничара» – і наче заживаєш вітаміни для розуму і душі, зауважив відомий письменник-дисидент Ігор Калинець.
Вона – по людську Гідність, про Віру, Надію і Любов, про необхідність «прямостояння і прямоходіння», як для тіла, так і для душі. Це не тільки своєрідний посібник життєвого успіху, але й проникливий інструмент народження самосвідомості. В основі роману – хвилююча сповідь бентежної, шляхетної, муштрованої життям душі, сповнена аромату Часу, Духу і Любові, дивовижна одіссею знегод і поневірянь простого закарпатського хлопця, поки він став першим у краї багачем, з яким рахувалися в Будапешті і Відні.
Криничар узяв від землі силу, а від Неба духовність і навчає цьому людей, рішуче міняє їх, а з ними й довколишній світ. Своїм життям він відкриває читачеві дві найголовніші принади – свободу від страху і свободу від злиднів. До того ж, ділиться секретами «робити» гроші і мудро розпоряджатися ними. Просто і навдивовижу переконливо. І без містики. Авторитетні критики вже встигли назвати роман «духовним братом «Вічника».
«Я вже не надіявся знайти в сучасній українській літературі таку річ, де розум і серце були б так міцно злютовані, – відмітив літературознавець Петро Сорока. – Власне, ця книжка – похвала Мудрості, гімн Життю. А ще твір наскрізь притчовий. Усе в ньому дихає народними повір’ями і звичаями, легендами і переказами. Вони – його повітря і водночас легені».
«Горянин» ¬– книга про взаємини людини з природною стихією. Але не як «царя природи», а як органічної частки її. Лише тоді людина незнищенна, здатна протистояти долі, залишаючись людиною. І справжні здобутки особистості вимірюються не зовнішнім успіхом, а внутрішніми перемогами над собою. Мир у людській душі виграє всі війни світу. Саме це пронизливо, точно і тонко показано на прикладі Старого, малописьменного верховинця, що вимушений боротися з гірською річкою. Він втратив дружину, сина, самого поранило, зруйнувало оселю – річка забрала майже все і підкрадається до останнього – родинного цвинтаря. І він починає дивовижне протистояння зловорожому світу. З нього дивувалися, сміялися, боролися з ним, а він таки переміг – і грізну стихію, і обставини, і себе!
В «Горянині» постає динамічна епопея, широка картина життя і боротьби за виживання верховинців – найбільш гордої, загадкової і непередбачуваної частини української нації. Але це не просто книга накопичення картин і думок, це дивовижний конгломерат, гармонійне поєднання хвилин усвідомлення себе, не як володаря, а як частини природи з одночасним сприйняттям себе часткою, елементом, молекулою цивілізації, руху вперед, але руху не завжди сотворяючого, не завжди світлого чистого і чесного. Дуже часто людині доводиться бути гвинтиком поступу руйнівного, такого, що нищить духовність, принижує душу, ґвалтує дух.
Ця книга про нас усіх. Про нас – сильних, мужніх, мудрих, великих, справжніх, гордих, часто ображених, але вільних у своїх помислах і діях, незалежних від політичних вітрів, що проносяться з різнокольоровими прапорами. Після прочитання роману починаєш більше поважати себе і свій народ, більше розуміти своє призначення на землі і місію своєї душі, яка, загартовуючись у горнилі буденності і скороминущості, перетворюється, разом з іншими спорідненими душами, на дух гордості і нескореності, на могутній дух народу, що додає барв своїй неповторній планеті у долонях вічного космосу.
Ця проза унікальна тим, що поєднує в собі різні ментальні й символічні пласти – праслов’янський, язичницький, християнський, урбаністичний тощо. Але це ще не все. Ці пласти нашаровуються один на одного, зростаються, вступають у реакцію, викристалізовують діаманти сутності, мудрості, глибинної ментальності та пам’яті поколінь, яка передається не через книги, яких верховинці майже не читають, а через єдність із природою, через співжиття у часі і просторі із предками, із деревами, що пустили коріння у їх могили, із хрестами на могилах, що таж можуть передавати інформацію, що теж виховують, очищають, возносять над буденними справами і проблемами.
До речі, нічого буденного і незначного у романі нема. Майстерність письменника у цьому творі проявилася настільки високо, що, здається, він, як скульптор, відсік усе суєтне, дріб’язкове, зайве, таке, що заважає сприймати глибинну суть, що відволікає на манівці, вводить у оману, демонструє фальшиві цінності. Навіть імена згадуються мимобіжно. Є Старий, є Ріка, є їхні непрості стосунки, взаєморозуміння і протистояння, є дух і вища сила, яка дозволяє нам робити те, що ми робимо, є історія і день нинішній. Письменник Василь Захарченко вважає, що «такий образ, як Горянин – це надбання нації». Його можна назвати українським титаном у вишиванці. Бо сила типізації наближається до міфу.
В реалістичному сюжеті вміщено багатий символічний підтекст, що й надає зображуваному смислової «двоповерховості». Неспішна оповідь «зшита» нитками родової пам’яті, спадкоємності поколінь, минулого й майбутнього, що забезпечують безперервність розвитку людства, безсмертя людяності. Книга втягує читача в себе, створює ефект присутності, переживання, подільних дій з героєм – горянином, загубленим у карпатських хащах, відкинутим світом і долею. Кожен із нас у цьому світі з чимось і кимось бореться. Та перемагає лише той, хто йде до кінця. Адже людина створена не для поразки, її можна знищити, але не здолати.
Обкладинка тверда, 610 сторінок. Матова ламінація, золоте тиснення,стрічка-закладка, папір із соломи. |
